| RSS
Меню сайту
МОНУ
Управління освіти
ММЦ
Гаряча лінія
Педпреса

Психологічна безпека

              ДІТИ ГОВОРЯТЬ ПРО ВІЙНУ                                                                       Світлана Ладивір

СИТУАЦІЯ

У країні чи в конкретній родині трапилася страшна подія, спри­чинена війною. Дорослі активно обговорюють все, що сталося, поде­куди залучаючи до цього обговорення й дитину. Ба більше, інформа­ційне суспільство потребує різноманітної і все нової інформації, тож журналісти активно беруть інтерв’ю у дітей, спонукаючи їх розпові­дати подробиці пережитого бомбардування чи втечі з дому «в одних капцях»; розпитуючи дошкільників, що вони знають про війну, що думають про нових дітей у групі, які переселилися з батьками із те­риторії, де точиться війна; цікавляться, що діти-переселенці розпо­відали їм про страшні події, свідками яких були. Чи доречною є така поведінка дорослих?

ВАРІАНТ РОЗВ'ЯЗАННЯ

Нині, коли загальна ейфорія навколо подій останнього року по­ступово заміщується позицією здорового глузду, знову посилюється тривога дорослих про психічне здоров'я маленьких дітей.

Маємо зізнатися, що впродовж певного часу ми не звертали уваги на те, що свідками всіх бурхливих подій у житті суспільства і кожної окремої родини є наші діти, серед яких і дошкільники. А їхня свідомість ще не спроможна осмислити події, ситуації, фак­ти, свідками яких їм довелося стати.

Новим змістом — змістом сьогодення — наповнилося відоме багатьом поняття «діти війни». Тепер у цій категорії — діти, які опи­нились із родиною в епіцентрі подій на сході нашої країни. Усіма до­ступними засобами і способами, пронизаними безмежною батьків­ською любов’ю і теплом людських сердець, «зализати» душевні рани дітей, стерти з їхньої емоційної пам’яті страхи і болі, переконати в емоційній захищеності та усунути тривоги за майбутнє.

Діти, які ніби далеко від тривожних подій, час від часу також піддаються впливу інформації про далеку-близьку війну і все, що пов'язане із жахливими подіями на бойовому полі. Щодень виникає запитання: як і про що говорити з дошкільниками? І чи говорити про це взагалі? Складно знайти однозначну гуманну відповідь на ці запитання. Головне, маємо пам'ятати заповіді — «Не зашкодь!» та «Не упусти можливості!».

Я схильна вважати, що спеціальна тема війни — не для до­шкільного дитинства і обговорювати її з дитиною чи групою дітей не варто.

А от коли самі діти є ініціаторами розмов з дорослими про ві­йну, маємо з особливою увагою відгукнутися. Дитину потрібно зацікавлено вислухати, зрозуміти джерело інформації, емоційну включеність дитини. Під час довірчої бесіди дорослий має всіляко прагнути «навести порядок» в міркуваннях дитини, вселити впев­неність у захищеності. У разі сімейної тривоги чи біди дитині по­трібна максимальна кількість любові й тепла, співучасті і підтримки в усьому — цього забагато не буває.

У дитячому садку маємо організувати життєдіяльність у та­кий спосіб, аби повсякчас діти відчували панування дружби, краси, любові, поваги, співчуття й захищеності. Практичний психолог має ознайомити дорослих (батьків і вихователів] із закономірностями прояву такого феномену як ремінісценція — відстрочене відтво­рення сприйнятого. Збуджений стан, викликаний емоційно забарв­леним матеріалом, гальмує безпосереднє відтворення, і воно стає дуже фрагментарним, поверховим. Натомість відтерміноване від­творення — більш осмислене, узагальнене. Особливо це стосується діток активних, розвинених, вразливих. А у маленьких через слаб­кість їхньої нервової системи цей феномен виявляється яскравіше.

Пам’ятаючи про цю особливість, маємо обережно ставитися до ситуацій, коли дитина стала свідком емоційно вразливих подій, які, до того ж, не дуже доступні для її розуміння. Перша розмова з дорос­лим має відбутися одразу й мати заспокійливий характер. Її основною метою є зняти напруження й тривоги в дитини, показати їй свою лю­бов і захист, емоційну підтримку і присутність. Зазвичай дитина зго­дом (це суто індивідуально: може, за годину, а може, знадобиться день і більше) повернеться до дорослого із запитанням у різній фор­мі і з різним емоційним забарвленням — тривоги, здивування, розпа­чу, співчуття. Це надзвичайно відповідальні, винятково індивідуальні довірчі розмови. Дорослий має допомогти дитині виявити свої пере­живання і їх смислове наповнення. І лише на основі цього дорослий коментує, щось додаючи, виправляючи, уточнюючи, аби залишити в емоційній пам’яті дитини образ осмисленої, зрозумілої події і все­лити впевненість у відсутності джерела тривоги. Варто пам'ятати, що такі діти особливо потребують індивідуального підходу.

Хочеться ще раз наголосити на важливості серйозного став­лення до розвитку емоційної сфери дошкільника. Це завдання не менш значиме, ніж розвиток інтелектуальної сфери. Розвинена емоційна сфера дошкільника — незамінний міцний фундамент са­морозвитку особистості, її ставлення до себе, до інших людей і до цілого світу.

Слід послідовно реалізувати тезу, яка превалює в психолого- педагогічній науці: у житті дитини мають переважати позитивні емоції, адже вони є першоосновою нормального розвитку дитячої психіки. Це має вияв у активно-пізнавальному ставленні дитини до навколишнього світу, доброзичливому спілкуванні, довірі до світу людей, гармонійному ставленні до себе.

Доволі поширеною є фраза: «Діти жорстокі». Гадаю, маємо сприймати подібні твердження як докір передусім нам, дорослим, у тому, що ми не виконали свого батьківського обов’язку — вихова­ти самодостатню особистість.

 

 

 

За матеріалами журналу «Практичний психолог:дитячий садок» №5, 2015            

   

     

 

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Гаряча лінія
Педагогічна преса

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz